Знаєш, у нього такий мужній голос. Трохи обвітрений, але впевнений і дуже спокійний.

Ти казала, щоб я частіше ходила пішки туди, де немає асфальтованих доріг і де росте багато дерев.

А ще ти казала, що колись у моєму серці поселиться щось, схоже на метелика: дуже красиве, тендітне й крихке. І просила мене зберегти його, хоч чого б це вартувало. Скажи, мамо, ти ж мала на увазі те, що я зараз відчуваю?

Мій метелик поселився в серці, коли я зустріла Його.

Читайте також Як зменшити тривожність.

Знаєш, у нього такий мужній голос. Трохи обвітрений, але впевнений і дуже спокійний. Коли він говорить, я заплющую очі й згадую, як любила маленькою прийти до моря, згорнутися калачиком на теплому піску, заплющити очі та слухати. Його голос нагадує мені шум морських хвиль.

Він дуже красивий – у нього добрі очі й тепла усмішка. Він любить ходити далекими стежками там, де багато доріг і немає машин. Він не схожий на велетня, але коло нього так невимовно затишно, неначе він собою може затулити всі вітри світу.

Знаєш, мамо, у нього хороший смак на музику та шарфики. Він заварює каву з молоком і усміхається частіше, ніж не усміхається. У нього такий самий розмір ніг, як у тата, тож коли він прийде до нас у гості, то зможе взути татові капці.

Мамо, коли я була маленькою, ти завжди казала, що я закохаюся в хорошого хлопця, – але чи знала ти, що він буде найкращим?

Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»