«Ти що, з глузду з’їхала?! Який ще заміж?! А обід дітям хто готуватиме?» — закричала донька, але мати, яка десять років тягнула на собі всю родину, мовчки взяла валізи й поїхала до чоловіка, якого кохала ще зі школи

На вихідні Алла, як завжди, приїхала до матері. Матері вже сімдесят вісім років, і вона давно живе сама.

За два дні донька встигає прибрати в хаті, перепрати білизну. Автоматичної пральної машини, як і водогону в будинку, немає. А влітку ще й город потребує чимало сил.

— Переїжджала б ти до мене, доню. Так тобі було б легше, а то й відпочинку ніякого не маєш, — говорила мати.

— Мамо, у мене там робота, донька, онучки, — лише зітхала Алла.

— Степан повернувся. Познімав дошки з вікон у хаті. Після того як не стало Василини вона років п’ять пустувала. Каже, по світу натинявся, а тепер хоче доживати віку тут. Про тебе розпитував, мабуть, зайде побачитися, — повідомила мати новину.

Степан, Степко… Він був її шкільним коханням. Алла його любила, а він наче й не помічав її. У випускному класі вона зважилася на відчайдушний вчинок: навмисне втопила відро в криниці й побігла до Степка просити допомоги.

Степан узяв жердину й пішов. Майже пів години порався біля обмерзлої криниці, але відро все ж витягнув.

— Думаєш, прикмета спрацює? — засміявся він на прощання.

А серед сільських дівчат тоді ходила прикмета: «Кому відро з криниці дістане — тому судженим стане».

Та Степан мав рацію. Прикмета не спрацювала.

Він поїхав до міста, закінчив інститут, багато разів змінював місце проживання, об’їздив мало не всю країну. Одружувався, розлучався… і ось тепер повернувся.

Алла після школи вступила до економічного технікуму неподалік від рідного села. Працює бухгалтеркою й досі. Вийшла заміж, народила єдину доньку Вероніку. Вісім років тому овдовіла.

Степан прийшов увечері. Звичайно, змінився, постарів, посивів.

— А ти все така ж красуня, — сказав він і обійняв Аллу.

— Треба ж, ти ще й брехати навчився. Нам обом уже добре за п’ятдесят, постаріли ми, як усі люди, — усміхнулася вона.

Потім вони сиділи в альтанці, пригубили домашньої горобинової наливки за зустріч і говорили, говорили без упину…

Степан розповів, що мав дві дружини. З обома розійшовся по-доброму. Нікого не образив. Кожній залишив квартиру й усе спільно нажите майно.

Від першого шлюбу має дорослого сина, який разом із матір’ю переїхав до Німеччини.

Друга дружина сама подала на розлучення — закохалася в іншого, молодшого. Степан утримувати її не став. Дітей у них не було.

Він уже був на пенсії за пільговим стажем, але сидіти без діла не збирався. Планував зібрати бригаду з місцевих чоловіків і займатися будівництвом будинків, лазень, господарських споруд та ремонтами. І попит є, і гроші на початок справи також.

— Що це я все про себе? Як ти? Чув, що сама залишилася, — запитав він.

І Алла несподівано для себе розповіла все…