— Ти віддала мої гроші ?! це був наш останній шанс на дитину! За документами будинок продавала саме Олена. А це означало, що повертати майже два мільйони мала вона. Грошей уже не було. Мати не просто вкрала спадщину — вона фактично підставила власну доньку під кримінальну справу.

— ти віддала всі гроші Андрієві?! ти вкрала мій шанс стати мамою заради його ставок?! — Олена кричала просто біля відділення банку , стискаючи телефон тремтячими руками. На екрані світився нульовий залишок, а ще п’ять хвилин тому покупець переказав майже два мільйони гривень за бабусин будинок у Тисменечанах. Люди оберталися на крик, але вНіна Іваніна навіть не здригнулася — спокійно застібнула сумку й відвела очі.

— Я все перекинула Андрієві, — холодно сказала мати, ніби мова йшла про кілька сотень гривень. Вона поправила комір пальта і вже збиралася йти до метро, залишаючи доньку просто посеред вулиці в стані шоку. — У тебе є чоловік, він тебе прогодує. А сина треба рятувати, його серйозні люди шукають.

У Олени потемніло в очах. Ці гроші були не просто спадщиною — це був її останній шанс оплатити ЕКО в київській клініці після п’яти років невдалих спроб . Вона пройшла десятки аналізів, гормональні уколи, лікарні, сльози після кожного негативного тесту. І зараз її рідна мати одним переказом перекреслила все.

— Ми ж домовлялися! — голос Олени зірвався на хрип. — Ти обіцяла віддати мою частину одразу після угоди!

Ніна Іванівна лише фиркнула й подивилася на доньку так, ніби та була маленькою дівчинкою, яка влаштовує істерику через дурниці. — Ти ще молода, заробите. А Андрієві можуть покалічити або взагалі закопати десь у лісі.

Олена дивилася, як мати спускається в метро, і не могла повірити, що це відбувається насправді. Бабуся залишила будинок саме їй, прекрасно знаючи, що Андрій — грає, програв  усе, що мав. За кілька років він продав власну машину, витягнув гроші з кредиток, заклав золоті прикраси колишньої дружини та загруз у боргах. Але останні пів року Ніна Іванівна майстерно грала роль нещасної матері.

Вона хапалася за серце при кожній розмові про гроші, викликала швидку і благала продати будинок “по-чесному”. Казала, що їй потрібна операція на суглобі, а решту вона обов’язково віддасть Олені на лікування. Олена вірила кожному слову, бо це була її мама. І тільки зараз зрозуміла, що весь цей час її просто готували до обману.

Дорогою додому вона не могла перестати плакати. Їй потрібно було сказати чоловікові, що їхня мрія про дитину щойно пішла на погашення боргів брата. Руки так тремтіли, що вона ледве втримувала кермо. А в голові крутилася лише одна думка: “Мама знала, що це наш останній шанс…”

Коли Олена зайшла у квартиру, її зустрів запах цигарок і чогось підгорілого. Андрій сидів на кухні у брудних вуличних черевиках, закинувши ноги на стілець. Перед ним лежали залишки дорогого фермерського сиру, який Олена купила напередодні, а в руках він крутив новенький смартфон.

— О, сестричко прийшла! — посміхнувся він так, ніби нічого страшного не сталося. — Мама написала, що все пройшло чітко. Не кипішуй. Я зараз одну тему з криптою прокручу й поверну вам удвічі більше вже за місяць.

Олена дивилася на нього й відчувала, як усередині закипає ненависть. Поки вона роками економила на собі й збирала гроші на клініку, брат спускав усе на ставки та “геніальні схеми”. Він навіть не виглядав винним. Навпаки — поводився так, ніби всі навколо ще й мають йому допомагати.

— Забирайся з моєї квартири, — тихо сказала вона.

Андрій лише розсміявся й відкинувся на спинку стільця. — Та перестань перейматись через стару хату. Мене до стінки притиснули. Якби не мама, мене б уже десь у посадці знайшли.

У ту ж секунду Олена не витримала. Вона підійшла й вибила телефон у нього з рук. Смартфон із гуркотом влетів у кут кухні, а Андрій різко підскочив і замахнувся на сестру. Але саме в цей момент грюкнули вхідні двері.

На порозі стояв Василь.

Він лише раз подивився на заплакану дружину, а потім перевів погляд на Агдрія. У квартирі запала така тиша, що було чути, як у коридорі цокає настінний годинник. Василь мовчки кинув ключі на тумбочку й повільно підійшов ближче.

— У нього тепер є гроші? — спокійно спитав він.

— Мама все йому переказала… до копійки, — прошепотіла Олена, обіймаючи себе руками.

Василь різко схопив Андрія за комір і з силою втиснув у стіну. Той одразу зблід і перестав усміхатися. — Які ще борги, га? — крізь зуби сказав . — Твій брат три дні тому відкрив сейф у мене на СТО й виніс двісті тисяч гривень — зарплати механікам. Я дав йому час до вечора повернути гроші. Думав, твоя мама забере свою частину спадщини й закриє його крадіжку.

Олена повільно опустилася на стілець. Перед очима все попливло. Ніна Іванівна знала про крадіжку з автосервісу. Вона не “рятувала сина від бандитів”. Вона просто вирішила закрити його борги за рахунок доньки та зятя.

У цей момент задзвонив телефон. На екрані висвітився номер покупця будинку.

— Олено, що у вас там коїться?! — чоловік буквально кричав у слухавку. — Де генератор? Де італійський котел? Учора все було на місці! Сусіди кажуть, що вночі приїжджала ваша мама з якимись мужиками, вони болгаркою зрізали труби й затопили підвал!

У Олени похололи руки.

— Якщо за годину обладнання не повернуть, я викликаю поліцію! — продовжував покупець. — Угоду скасуємо через шахрайство!

За документами будинок продавала саме Олена. А це означало, що повертати майже два мільйони мала вона. Грошей уже не було. Мати не просто вкрала спадщину — вона фактично підставила власну доньку під кримінальну справу.

— Їдемо до твоєї матері, — холодно сказав Вася, відпускаючи Агдрія. — Якщо вона не поверне гроші й не пояснить, де обладнання, я сам відвезу цього виродка до слідчого.

Двері квартири Ніни Іванівни були незачинені. У коридорі стояли дві величезні спортивні сумки, набиті речами й документами. На столі світився відкритий ноутбук із квитками BlaBlaCar до польського кордону.

— Ви кудись зібралися?

—Синочку треба змінити обстановку… — нервово пробурмотіла Ніна Іванівна, ховаючи очі.

Олена підійшла до ноутбука й застигла. Поруч із квитками була відкрита сторінка криптобіржі та переказів на анонімний гаманець. Ніяких “страшних бандитів” не існувало. Борги  були набагато меншими, а решту грошей вони просто вирішили вивести й утекти за кордон.

— Де котел?.. — тихо спитала Олена.

— Доню, ну навіщо багатим людям старий котел? — нервово заговорила мати. — Вони новий куплять! Ми його продали перекупникам. Треба ж із чогось почати життя в Європі!

Олена дивилася на рідну матір і не впізнавала її. Перед нею стояла чужа жінка, яка без жодних докорів сумління вкрала гроші доньки, обікрала будинок, підставила зятя й тепер збиралася втекти.

— Ти не можеш посадити власну матір! — закричала Ніна Іванівна. — Це ж твоя кров!

Олена повільно взяла телефон і набрала номер покупця.

— Записуйте адресу, — спокійно сказала вона. — Вони ще тут. І збираються тікати з країни. Викликайте поліцію.

Ніна Іванівна зблідла так сильно, ніби втратила свідомість.

— Будьте ви прокляті! — закричала вона й кинулася до доньки.

Але Олена лише відступила на крок і подивилася матері просто в очі.

— У мене є чоловік. Він мене прогодує. А “хлопчика” справді треба рятувати. Тюрма — чудові ліки від ігрової залежності.

Вона вийшла з квартири, залишивши двері відчиненими. А вже через двадцять хвилин у двір заїхали патрульні машини й заблокували срібний мінівен, на якому Ніна Іванівна та Паша збиралися почати “нове життя”.