Саме там мали лежати пачки доларів, які її чоловік привіз із Канади лише кілька днів тому. Проте замість грошей вона намацала тільки холодну дерев’яну поверхню та зім’яту хустку, в яку власноруч загортала заощадження. Жінка відчула, як у грудях наростає паніка, адже зі схованки зникла сума, заради якої чоловік три роки працював на чужині. Вхідні двері були зачинені, сигналізація працювала, а на вікнах не було жодних слідів злому. Марина обійшла спальню, перевірила сейф, шухляди та валізи, хоча розуміла, що нікуди гроші не перекладала. Майже сто тисяч доларів не могли просто зникнути без сліду. І тоді в її голові з’явилася думка, яку вона спочатку відганяла, бо не хотіла в неї вірити. Сергій…

Я навіть не знала, що він увесь цей час лежав у мене. Олена уважно дивилася на свекруху й не могла зрозуміти, навіщо доросла людина вигадує настільки неправдоподібне пояснення. — І ви за весь тиждень жодного разу його не помітили? — спокійно запитала вона, хоча всередині вже все кипіло від образи. Валентина Сергіївна знизала плечима й відповіла, що після недавньої застуди майже не відчуває запахів. Олена лише сумно посміхнулася, адже саме цим ароматом зараз пахли волосся, шарф і верхній одяг свекрухи. Було очевидно, що жінка не просто знайшла флакон у сумці, а користувалася ним протягом кількох днів. Ще кілька місяців тому Олена намагалася переконати себе, що всі непорозуміння з матір’ю чоловіка…

Леся стояла біля кухонного столу, стискаючи в руках чашку давно охололого чаю. Вона дивилася на чоловіка і не могла збагнути, як людина, з якою прожито п’ятнадцять років, здатна кількома спокійними реченнями перекреслити ціле життя. Найстрашнішим був навіть не зміст його слів, а байдужий тон, яким вони прозвучали. Роман говорив про кінець їхнього шлюбу так, наче повідомляв про звичайне відрядження. — А дітям ти вже придумав, що сказати? — нарешті запитала Леся. — Чи це також має зробити я, поки ти будуватимеш нове щасливе життя? Максим щодня чекає, коли ти допоможеш йому з тренуваннями, а Даринка засинає лише після вашої вечірньої розмови. Ти справді думаєш, що кілька зустрічей на місяць замінять…

Ми з чоловіком переглянулися, бо обоє чудово розуміли, що зараз станеться. Біля дверей уже стояло велике старе відро, накрите рушником, а поруч лежали два пакети. Лідія Степанівна урочисто зняла тканину, і перед нами з’явилася ціла гора величезних кабачків. Деякі з них були такими великими, що нагадували невеликі колоди. — Мамо, навіщо нам стільки? — обережно запитав Олег. — Ми живемо вдвох, та й готуємо вдома не щодня. Один кабачок ще кудись використаємо, але ціле відро точно не з’їмо. Свекруха відразу насупилася, ніби син щойно відмовився від родинної спадщини. Вона взяла один кабачок обома руками й продемонструвала його нам з усіх боків. На її думку, овоч був не перерослим і твердим,…