Свекруха заявила, що моя родина живе за її рахунок. 

Свекруха заявила, що моя родина живе за її рахунок.

— Твої родичі вже звикли сидіти на нашій шиї! — заявила свекруха, відсунувши тарілку. — Твоїй матері постійно щось потрібно, батько без кінця приходить зі своїми справами, сестра залишає тут дитину, а мій син повинен усе це оплачувати!

Я повільно поклала виделку на стіл.

Навпроти мене сидів чоловік Сергій. Як завжди, коли його мати переходила межі, він раптом знаходив собі надзвичайно важливе заняття. То поправляв серветку, то перевіряв телефон, то розглядав скатертину. Здавалося, він готовий був годину вивчати візерунок на тканині, аби тільки не втручатися в розмову.

— Моя мама лише один раз попросила відвезти її до лікарні, — відповіла я. — У неї зламалася машина. Тато приїжджав допомогти зібрати шафу в дитячій кімнаті. А сестра залишила свого сина на дві години, бо її терміново викликали до школи.

Свекруха, пані Галина, презирливо пирхнула.

— Завжди знайдеться виправдання! Ви просто не вмієте відмовляти своїм родичам.

— А що саме вас так обурює?

— Не перекручуй моїх слів, Ірино! Ти заміжня жінка. Тепер родина твого чоловіка повинна бути для тебе на першому місці.

Я подивилася їй просто в очі.

— Тобто після весілля мої батьки перестали бути моєю родиною?

Свекруха стиснула губи. Сергій нарешті підвів голову.

— Мамо, давай не будемо псувати вечерю.

— Я лише кажу те, що всі бачать! — відрізала вона. — Ти працюєш, приходиш додому втомлений, а твоя дружина тільки й робить, що допомагає своїм родичам.

Я ледь стримала усмішку.

На комоді в коридорі лежав великий конверт із документами. Усередині були підтвердження бронювання двотижневого відпочинку Галини в дорогому оздоровчому комплексі. Окремий номер, басейн, масажі, лікувальні процедури, триразове харчування та екскурсії.

Свекруха сама вибирала кожну дрібницю: поверх, вид із вікна, меню, навіть час процедур.

Це мав бути подарунок на її день народження.

Але була одна деталь, про яку вона чомусь забувала.

Усе це оплатила я. Не Сергій, не його родина, а саме я — зі своєї банківської картки.

Останнім часом чоловік витратив чималу суму на ремонт автомобіля й попросив мене тимчасово взяти на себе деякі витрати.

— Заплати поки ти, люба. Потім усе поверну, — пообіцяв він.

Те «потім» так і не настало. Я не нагадувала, бо вважала, що в нормальній сім’ї не потрібно виставляти одне одному рахунки за кожну дрібницю.

Два тижні Галина надсилала мені повідомлення з новими дорученнями.

«Знайди мені нормальну валізу».

«Замов халат, тільки щоб був якісний».

«Подивися, які там є вечірні розваги».

«Купи зручне взуття, бо в мене старе вже зовсім не годиться».

Я виконувала її прохання, адже хотіла зробити приємний подарунок. Навіть сама телефонувала до комплексу, уточнювала деталі й домовлялася про додаткові послуги.

А потім свекруха повідомила, що в суботу ми разом підемо купувати їй нову куртку та дорогі туфлі.

— У мене інші плани, — відповіла я. — Поїду до батьків.

— Знову?! — здивувалася Галина.

— Тато закінчив ремонт у кімнаті. Я обіцяла допомогти йому розставити меблі.

Свекруха повернулася до сина з таким виглядом, наче я щойно образила всю його родину.

— Бачиш? Для своїх у неї завжди знаходиться час. А мені потрібно мало не благати про кожну дрібницю!

Сергій важко зітхнув.

— Мамо, ніхто тобі не відмовляє. Ірина оплатила тобі поїздку, купила необхідні речі. Що ще потрібно?

Галина зневажливо махнула рукою.

— Вона це робить лише для того, щоб здаватися ідеальною невісткою. Не треба мені розповідати, яка вона щедра.

Я повільно повернулася до неї.

— А моя родина?

— Що твоя родина?

— Ти щойно сказала, що вони живуть за наш рахунок.

— Я сказала, що вони тобою користуються.

— Тобто йдеться про гроші?

— І про гроші також!

Я на кілька секунд замовкла.

Моя мама ніколи не просила в нас фінансової допомоги. Вона забирала онука з тренувань, коли ми затримувалися на роботі, привозила домашню їжу, допомагала з дітьми. Тато міг приїхати й полагодити розетку, зібрати меблі чи відремонтувати автомобіль. Одного разу він два дні провів у нашому гаражі, допомагаючи Сергієві з машиною, і навіть не захотів брати гроші за роботу.

Сестра була настільки делікатною, що іноді соромилася попросити мене посидіти з її сином навіть годину.

А ось витрати Галини були зовсім іншими.

Таксі до лікарні, доставка продуктів, майстер для ремонту пральної машини, квитки до театру, нова мікрохвильовка, побутові дрібниці — усе це оплачувалося моєю карткою.

І після всього цього саме моя родина виявилася тягарем?

— Пані Галино, ви справді вважаєте, що мої батьки живуть за наш рахунок?

— Ірино, навіщо ти знову починаєш? — втрутився Сергій.

Я підняла руку.

— Я хочу почути відповідь.

Свекруха випросталася на стільці.

— Так! Саме так я й вважаю. Ви просто не знаєте міри. Сьогодні допоможи мамі, завтра батькові, післязавтра сестрі. А потім чоловік повинен усе це оплачувати!

Я повільно кивнула.

— Тепер мені все зрозуміло.

Галина, очевидно, вирішила, що перемогла. Вона спокійно доїла салат, попросила загорнути залишки риби із собою та ще раз нагадала, що її валіза повинна бути готова до вівторка.

Коли свекруха пішла, Сергій одразу почав її виправдовувати.

— Ти ж знаєш, яка в неї вдача.

— Знаю.

— Завтра вона вже половину цього не пам’ятатиме.

— А я пам’ятатиму.

— Не роби з дрібниці трагедію.

Я подивилася на чоловіка.

— Твоя мама щойно сиділа за моїм столом, їла вечерю, яку я приготувала, і заявляла, що мої батьки живуть за наш рахунок.

— Вона не це мала на увазі.

— Саме це вона й сказала.

Сергій не знайшовся з відповіддю. Трохи помовчавши, він додав, що мама незабаром поїде на відпочинок, відпочине, заспокоїться, а потім усе знову буде нормально.

— До речі, хто оплачує її поїздку? — запитала я.

Він насупився.

— До чого тут це?

— Хто заплатив?

— Ти ж.

— Правильно.

Я взяла телефон і відкрила підтвердження бронювання. Термін безкоштовного скасування ще не закінчився.

Сергій помітив, що я роблю, і насторожився.

— Ірино, що ти задумала?

— Нічого особливого. Просто вирішила дотримуватися принципів твоєї мами.

— Тільки не починай…

Я відкрила листування з туристичною агенцією, перевірила номер бронювання та написала заяву на скасування всіх послуг.

Сергій стояв поруч і дивився на екран.

— Ти жартуєш?

— Ні.

— Але це подарунок мамі!

— Був подарунок.

За двадцять хвилин на електронну пошту надійшла відповідь:

«Бронювання успішно скасовано. Повернення коштів буде здійснено на банківську картку, з якої проводилася оплата».

Сергій прочитав повідомлення, потім перечитав ще раз.

— Ти справді це зробила?

— Так.

За кілька хвилин його телефон почав дзвонити. На екрані висвітилося: «Мама».

Чоловік заплющив очі й увімкнув гучний зв’язок.

— ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ?! — закричала Галина ще до того, як Сергій устиг привітатися. — Мені щойно прийшов лист, що мою поїздку скасовано!

— Мамо, заспокойся…

— Яке заспокойся?! Я вже всім подругам розповіла, що їду відпочивати! Я навіть купила собі нову сукню! Це що, Ірина вирішила мене принизити?!

Я стояла поруч і мовчала.

— Це ти зробила?! — знову закричала свекруха. — Ти скасувала мою путівку?!

— Так, — спокійно відповіла я.

На тому кінці запала коротка тиша.

— Та як ти посміла?! Це ж мій подарунок!

— Ні, Галино. Це були мої гроші. А подарунок можна зробити людині, яку поважаєш.

— Сергію! Ти чуєш, що вона говорить?! Ти дозволиш їй так зі мною поводитися?!

Чоловік розгублено подивився на мене.

— Ірино, може, ти все-таки поясниш мамі…

— А що саме я повинна пояснити? Що мені набридло оплачувати її забаганки, поки вона принижує моїх батьків?

Галина знову заговорила, цього разу вже не стримуючи сліз і обурення.

— Я знала! Я від самого початку знала, що ти не підходиш моєму синові! Ти завжди думала тільки про себе!

Я зробила глибокий вдих.

— Тоді дозвольте поставити вам одне запитання. Якщо моя родина не має права отримувати від мене допомогу, чому ви вважаєте, що маєте таке право?

Свекруха не відповіла.

— І ще одне, — продовжила я. — Ви щойно сказали, що Сергій повинен забезпечувати свою сім’ю. Але поїздку оплатив не він. Її оплатила я. Тому надалі, якщо вам щось буде потрібно, звертайтеся безпосередньо до сина.

Я завершила дзвінок.

Сергій стояв посеред кухні, тримаючи телефон у руці.

— Ти розумієш, що тепер буде? Мама цього не пробачить.

— А ти розумієш, що я більше не збираюся оплачувати її життя?

— Це моя мама!

— А це мої гроші, Сергію. І мої батьки. І моя гідність.

Він нічого не відповів.

Наступного дня Галина зателефонувала знову. Цього разу вона вже не кричала, а говорила жалібним голосом, розповідаючи, як їй соромно перед подругами, як вона чекала на цей відпочинок і як тепер усі вважатимуть її бідною.

Я вислухала її й сказала:

— Ви можете поїхати відпочивати. Просто оплатіть свою поїздку самостійно.

— У мене немає таких грошей!

— Тоді оберіть дешевший варіант.

Вона кинула слухавку.

А ввечері я випадково почула розмову Сергія з матір’ю. Він сидів у кімнаті, думаючи, що я не чую.

— Мамо, я не можу зараз оплатити тобі цю поїздку. У мене кредит за машину, та й гроші, які Ірина витратила, вона хоче повернути на свій рахунок.

Я зупинилася біля дверей.

— То візьми в неї! — обурено сказала Галина. — Ти чоловік чи хто? Невже не можеш змусити дружину зробити те, що потрібно?

Я побачила, як Сергій опустив голову.

І саме тоді зрозуміла, що проблема була набагато глибшою, ніж невдячна свекруха.

Мій чоловік не просто не захищав мене. Він звик, що я мовчки оплачую чужі бажання, а він залишається хорошим сином за мій рахунок.

Наступного ранку я сіла з ним за стіл і відкрила банківські виписки.

— Сергію, нам потрібно поговорити про гроші. І цього разу ти мене вислухаєш до кінця.

Він подивився на мене й уперше за довгий час не знайшов жодного виправдання.

Але найбільше мене здивувало те, що я побачила серед його останніх переказів. Виявилося, що частина грошей, які він нібито відкладав на погашення кредиту за автомобіль, регулярно надходила на рахунок його матері.

І тепер я хотіла знати лише одне: скільки ще часу моя свекруха вважала мене чужою людиною, поки користувалася моїми грошима?

Чим закінчилася ця історія, я розповім окремо. А поки скажіть: чи правильно вчинила Ірина, скасувавши дорогий відпочинок свекрухи, чи подарунок не варто було забирати навіть після такої образи?