— Або твоя сестра завтра зранку виїжджає з цієї квартири… Вона зробила паузу. — …або я сама викликаю вантажне таксі й особисто відвезу її речі на вокзал.

— Або твоя сестра завтра зранку виїжджає з цієї квартири…

Вона зробила паузу.

— …або я сама викликаю вантажне таксі й особисто відвезу її речі на вокзал.

Посеред передпокою, між розкиданими пакетами й коробками, стояла чужа сушарка для білизни.

На ній гойдалися мереживні бюстгальтери, шовкові сорочки та яскраві халати, ніби господиня квартири давно змінилася.

Із кухні тягнувся важкий запах жирного плову.

Алла повільно поставила сумку на підлогу.

У ванній вона застигла.

Її випрані речі лежали просто на кахлі — зім’яті, ще вологі.

Пральна машина працювала.

Усередині крутилися чужі речі.

Алла мовчки натиснула кнопку «Стоп».

— Андрію!

Голос пролунав так різко, що чоловік здригнувся.

Він вийшов із вітальні, не відриваючи погляду від телефону.

— Що сталося?

Алла мовчки показала на підлогу.

— Хто це зробив?

Андрій зітхнув.

— Напевно… Неля.

— Напевно?

Він потер потилицю.

— Їй теж треба було попрати.

— І тому мої речі опинилися на підлозі?

Він мовчав.

Алла повільно почала збирати футболки й халат.

— Це вже не смішно, Андрію.

— Не починай…

— Ні. Саме зараз і почну.

Вона різко зачинила дверцята пральної машини.

— Або твоя сестра завтра зранку виїжджає з цієї квартири…

Вона зробила паузу.

— …або я сама викликаю вантажне таксі й особисто відвезу її речі на вокзал.

Із кухні почувся сміх.

Неля навіть не приховувала, що все чує.

За хвилину вона неквапливо з’явилася у дверях із тарілкою плову.

— Це ти про мене?

— Саме так.

— Я тобі заважаю?

— Ти живеш у моєму домі так, ніби він твій.

Неля байдуже знизала плечима.

— Андрій нічого не має проти.

Алла перевела погляд на чоловіка.

— Маєш?

Він опустив очі.

— Вона скоро знайде житло…

— Ти це повторюєш уже три місяці.

Коли Неля вперше приїхала з Харкова, Алла щиро хотіла допомогти.

На порозі стояла заплакана жінка з двома величезними валізами, переноскою зі шпіцем на ім’я Буся та історією про закритий салон краси й чоловіка, який виставив її за двері.

— Мені буквально на два тижні, — схлипувала вона, міцно обіймаючи брата. — Я швидко знайду роботу й переїду.

Алла тоді сама розклала диван у вітальні.

Вона ще не знала, що ці два тижні розтягнуться на місяці.

Перший тривожний дзвіночок пролунав уже за кілька днів.

Повернувшись із роботи, Алла застала Нелю біля своєї шафи.

Та крутилася перед дзеркалом у новому дизайнерському жакеті.

— Гарно сидить, правда? — усміхнулася Неля.

— Це моя річ.

— Та знаю.

— Тоді чому ти її вдягла?

— На співбесіду. Не в спортивному ж костюмі йти.

— Можна було хоча б запитати.

Неля театрально закотила очі.

— Господи, Алло… Ми ж майже сестри.

Увечері Алла спробувала поговорити з чоловіком.

— Мені неприємно, що вона без дозволу бере мої речі.

— Не перебільшуй.

— Це моя шафа.

— Вона зараз у складній ситуації.

— А моя думка тебе цікавить?

Андрій лише втомлено видихнув.

— Не хочу сварок через дрібниці.

Алла промовчала.

Саме тоді вона вперше відчула, що в цій квартирі її голос звучить тихіше за всіх.

Минали тижні.

Співбесіди дивним чином постійно зривалися.

То начальник виявлявся «самодуром».

То зарплата була «принизливою».

То офіс — «занадто далеко від метро».

Зате доставки їжі приїжджали майже щовечора.

Оплачував їх Андрій.

Одного вечора Алла випадково відкрила мобільний банкінг.

Вона хотіла перевірити, чи надійшла зарплата.

Її погляд зупинився на великому переказі.

**40 000 гривень.**

— Андрію…

Він одразу зрозумів, про що йтиметься.

— Я хотів сказати…

— Коли?

— Сьогодні.

— Не встиг?

Він мовчки кивнув.

— Це гроші на перший внесок за квартиру, — швидко заговорив він. — Неля знайшла житло. Треба було лише заплатити заставу.

— Ти навіть не порадився зі мною?

— Я все поверну.

— Ти?

— Вона поверне.

— Коли?

— У суботу вже переїде.

Алла уважно подивилася на чоловіка.

— Ти впевнений?

— Так.

Вона нічого не відповіла.

Але всередині вже оселився сумнів.

Субота настала.

Минув ранок.

Потім обід.

Валізи так і стояли біля стіни.

Близько шостої вечора квартиру сколихнув несамовитий плач.

— Він мене обдурив! — ридала Неля. — Господар квартири шахрай! Гроші пропали!

Вона впала на диван і закрила обличчя руками.

— Куди мені тепер іти?

Телефон Андрія задзвонив майже одразу.

— Це мама…

Він увімкнув гучний зв’язок.

— Андрію! — лунав сердитий голос. — Ти справді дозволиш дружині вигнати сестру на вулицю?

— Мамо…

— Не перебивай! Дівчина залишилася без копійки! А твоя дружина рахує квадратні метри!

Алла мовчала.

— Скажи щось! — вимагала свекруха.

— Це і моя квартира, — спокійно відповіла Алла.

— Квартира? Тобі квартира дорожча за людину?

Андрій повільно опустив голову.

— Неля залишиться… поки все не владнається.

У цей момент Алла зрозуміла, що програла.

А точніше — що її навіть ніхто не збирався слухати.

Остаточно все змінилося за тиждень.

Повернувшись після важкої зміни в лікарні, Алла почула жалібне нявкання.

Її кіт сидів замкнений на розпеченому балконі.

— Хто це зробив?!

Неля навіть не підняла очей від журналу.

— Буся нервує, коли бачить кота.

— Ти замкнула мою тварину на спеці?

— Не перебільшуй.

Алла повільно відчинила балкон.

Взяла кота на руки.

Погладила його.

Потім повернулася до вітальні.

Її голос був абсолютно спокійним.

— Завтра ми йдемо до юриста.

— Навіщо? — не зрозумів Андрій.

— Подавати на розлучення.

У кімнаті стало тихо.

— Якщо в цій квартирі я більше не господиня, тоді продамо її. Кожен забере свою частку й житиме так, як хоче.

Неля повільно усміхнулася.

Надто спокійно.

Надто впевнено.

— Подавай, — ліниво сказала вона. — Без згоди Андрія квартиру ти швидко не продаси.

Вона подивилася Аллі просто в очі.

— А він тобі цієї згоди не дасть.

Алла мовчала.

Та вперше за довгий час вона відчула дивний спокій.

Бо саме цієї миті зрозуміла: тепер боротися доведеться не лише із золовкою.

А й із чоловіком, який давно перестав бути на її боці.

Слова Нелі звучали надто впевнено для безробітної жертви обставин, якою вона себе виставляла. Алла відчула: за цією нахабністю ховається щось більше, ніж просто звичайна братерська прив’язаність Андрія до сестри.

Наступного дня, скориставшись моментом, коли Неля нарешті зволила піти на зустріч із якоюсь подругою, Алла вирішила уважно перевірити речі у вітальні, яка тимчасово стала чужою територією в їхній власній квартирі.

На дні одного з валіз, під купою дорогого брендового одягу, вона знайшла те, від чого перехопило подих від обурення.

Там лежав попередній договір купівлі-продажу нерухомості та квитанції про оплату. Виявилося, що ще два тижні тому Неля внесла великий перший внесок за однокімнатну квартиру в передмісті Києва, яку вже майже мали здати в експлуатацію.

А ті сорок тисяч гривень, які Андрій нібито «позичив їй на оренду житла», насправді пішли на доплату за будівельні матеріали для майбутнього ремонту.

Більше того, серед речей Нелі лежав документ про отримання великого грошового переказу з-за кордону. Її колишній хлопець після розриву виплатив їй чималу компенсацію, але вона просто приховала ці гроші від родини.

Увечері Алла розклала всі документи на кухонному столі просто перед чоловіком, який щойно повернувся з роботи.

Андрій мовчки дивився на папери, і його обличчя поступово почервоніло від злості та сорому.

Коли до квартири зайшла Неля з пакетами з дорогого магазину, брат мовчки поклав перед нею знайдені документи.

— Це що таке? — тихо запитав Андрій, ледве стримуючи гнів. — Через тебе я ледь не втратив сім’ю. Мама дзвонила мені щодня й розповідала, яка ти бідна та нещасна. А в тебе, виявляється, є гроші на квартиру й дорогий одяг?

Неля навіть не зніяковіла. Вона взяла документи, струсила з них невидимий пил і подивилася на брата з холодною зверхністю.

— І що такого? Якби я сказала, що в мене є гроші, ти б мені ні копійки не дав. А мені треба було десь безкоштовно пожити кілька місяців, поки добудують мій будинок і закінчать ремонт. Ви ж сім’я, ви зобов’язані допомагати!

Вона зробила паузу й додала:

— І взагалі, мама все знає. Вона сказала, що дружин може бути багато, а сестра — одна.

У цей момент Андрій ніби прокинувся після багаторічного самообману.

Він подивився на Аллу, яка стояла біля вікна, схрестивши руки на грудях. Потім перевів погляд на сестру, яка вже нахилилася до свого шпіца.

Без зайвих слів чоловік зайшов у вітальню, схопив першу валізу Нелі й виставив її за двері на сходовий майданчик. За нею полетіла друга.

З коридору пролунав крик зовиці, який швидко перейшов у справжню істерику.

— Геть звідси, — спокійно сказав Андрій, перекриваючи її голос. — Через п’ять хвилин тут не має бути ні тебе, ні твого собаки. А мамі передай: від сьогодні в неї залишилася тільки одна дитина — її улюблена донька.

Через пів години у квартирі нарешті запанувала тиша. Її порушувало лише тихе муркотіння кота, який повернувся на свій законний диван.

Андрій підійшов до дружини, намагаючись обійняти її за плечі, але Алла зробила крок назад.

Рана була надто глибокою. Попереду на них чекав довгий і складний шлях відновлення довіри — якщо вона взагалі ще залишилася після кількох тижнів брехні, маніпуляцій і байдужості до її почуттів.