Оксана Петрівна все життя мріяла про пишні груди. Їй здавалося, що саме цього їй бракує для повного щастя, жіночої впевненості й захоплених поглядів чоловіків. Тому, коли нарешті зібрала необхідну суму, вона без вагань записалася до спеціаліста.

Оксана Петрівна все життя мріяла про пишні груди. Їй здавалося, що саме цього їй бракує для повного щастя, жіночої впевненості й захоплених поглядів чоловіків. Тому, коли нарешті зібрала необхідну суму, вона без вагань записалася до спеціаліста.

Після операції Оксана почувалася так, ніби почала нове життя. Вона купила кілька гарних суконь, змінила зачіску й тепер щоранку довго крутилася перед дзеркалом.

— Ну що, красуне, тепер ти точно нікому не даси спокою! — підморгувала вона власному відображенню.

Одного вечора Оксана поверталася додому після зустрічі з подругою. На вулиці було майже порожньо, ліхтарі світили тьмяно, а вітер задував під комір пальта.

Раптом із-за припаркованої машини вискочив чоловік у темній куртці.

— Стій! Гроші й телефон на стіл… Тобто в руки! Швидко! — нервово вигукнув він.

Оксана завмерла, міцніше притиснувши сумочку до себе.

— Молодий чоловіче, ви взагалі знаєте, скільки коштує жіноча краса? — несподівано запитала вона.

Грабіжник розгубився.

— Що?

— Я вас питаю: ви знаєте, скільки я витратила на себе? Думаєте, я тепер кожному зустрічному все віддаватиму?

— Та мені байдуже! Гаманець давай!

Оксана обурено випрямилася.

— Гаманець? А ви спочатку подивіться, з ким розмовляєте! Я, між іншим, жінка після серйозної операції. Мені нервувати не можна!

Чоловік на мить опустив руку й уважно глянув на неї.

— Слухайте, жіночко, я не лікар. Мені потрібні гроші, а не ваша медична історія.

— То треба було влаштовуватися на роботу, а не людей лякати!

Грабіжник уже почав сумніватися, чи варто було взагалі обирати цю жертву.

— Останній раз кажу: віддавайте сумку!

— А я останній раз кажу: не кричіть на мене! У мене й так сьогодні важкий день!

Саме в цю мить із сусіднього провулка вийшов Богдан — знайомий Оксани, який випадково повертався з магазину. Побачивши незвичну сцену, він одразу прискорив крок.

— Оксано, що тут відбувається?

— Ось цей чоловік вирішив, що я маю добровільно віддати йому свої гроші!

Богдан подивився на грабіжника.

— Ти серйозно? На жінку напав?

— Та я вже сам не радий! — роздратовано відповів той. — Вона мені двадцять хвилин пояснює, скільки коштує її краса!

— І правильно пояснюю! — не втрималася Оксана. — Хай люди знають, на що я витратилася!

Богдан ледве стримав сміх, але швидко став серйозним.

— Сумку поклади на землю й відійди. Зараз викличемо поліцію.

Почувши слово «поліція», грабіжник заметушився. Він кинув сумку, відступив на кілька кроків і раптом почав виправдовуватися:

— Та я нічого не взяв! Ми просто розмовляли!

— Авжеж, — холодно відповіла Оксана. — Наступного разу спробуй знайти співрозмовника в бібліотеці.

Чоловік кинувся тікати, але Богдан устиг запам’ятати його обличчя та номер автомобіля, припаркованого неподалік. Оксана ж тремтячими руками підняла сумку й нарешті видихнула.

— Ти як? — запитав Богдан.

— Тепер добре. Але знаєш, що я зрозуміла?

— Що не варто ходити темними вулицями?

— Ні. Що після такої дорогої операції треба було ще й охоронця найняти!

Богдан розсміявся.

— Може, спочатку просто купимо тобі газовий балончик і викличемо поліцію?

— І це теж! — погодилася Оксана. — А завтра я піду до магазину. Куплю собі найкрасивішу сукню. Після такого вечора я точно заслужила!

Вони разом дійшли до освітленої вулиці й зателефонували до поліції. Оксана ще довго обурювалася нахабством грабіжника, а Богдан лише хитав головою.

А вдома вона знову стала перед дзеркалом, поправила волосся й усміхнулася.

— Ну що, Оксано Петрівно, краса красою, а безпека — понад усе!

І цього разу вона вирішила не сперечатися сама із собою. 😂