«Ти що, знущаєшся?! — вперше купання новонародженого ледь не розвалило нашу сім’ю»
Мій старший син завжди вмів знаходити собі розваги,за ним завжди росли золоті верби.
ще з перших днів нковтався навколоплідних вод.
За цей час моя дружина на нервовому ґрунті втратила з десяток кілограмів і частину впевненості в собі.
Спеціалісти були досвідчені, професійно «деформовані» циніки: на запитання відповідали ухильно, натякаючи, що дружина ще молода й цілком може мати ще дітей . Оптимізму це не додавало, але свою справу вони знали добре: дитину нам повернули в повному порядку, на радість нам і всім родичам, які миттєво зібралися з цього приводу.
Нашу однокімнатну квартиру заповнили бабусі, дідусі, а подекуди й прабабусі. Почалися відповідні випадку подарунки, численні поради з догляду за дитиною — упереміш із обіцянками приїхати на допомогу «в будь-яку хвилину, тільки поклич».
З часом почало здаватися, що в нас не бабусі з дідусями, а суцільні Василиси Премудрі, Коньки-Горбунки та інші Мар’ї-мисткині.
Настав вечір. Треба було купати дитину перед сном. І раптом усі якось дуже синхронно вирішили, що їм «вже пора», почали збиратися й миттєво зникли.
Ми з дружиною залишилися вдвох.
Вона подивилася на мене й твердо сказала, що купати його не буде, бо їй страшно.
Очевидно, вона вирішила: раз вона перша визнала, що їй страшно, то мені, відповідно, не страшно — і я легко впораюсь.
Чудовий план.
Я в надії озирнувся — раптом хтось залишився — але ні. Окрім двох наших собак нікого не було. І вони одразу дали зрозуміти, що на них розраховувати не варто.
Вибору не залишилось.
Я взявся за справу. Поки думав, як узяти немовля на руки так, щоб у нього нічого не «відвалилося», дружина вже підготувала дитячу ванночку з піною і дивилася на мене з виглядом людини, яка виконала свій громадянський обов’язок.
Я обережно підняв дитину горизонтально — і ми повільно рушили у ванну. Я відчував себе сапером, який несе міну.
Повільно схилився над ванночкою. Поперек зводило від напруги, піт стікав по спині, а в голові було одне питання: наскільки глибоко його взагалі можна занурювати і як довго тримати?
Дружина й собаки уважно спостерігали, не проявляючи жодних ознак бажання допомогти.
Я вирішив, що, мабуть, уже достатньо, і прохрипів, щоб перестали дивитися й подали рушник.
Загалом усе пройшло успішно. Щоправда, ще близько години я не міг розігнутися: тремтіли руки, смикалося око, але потім відпустило.
Я дивився на свіжовимиту дитину, яка спокійно спала в ліжечку, й із жахом думав, що завтра доведеться повторити все знову.
Мда…
А ще було таке.
Минулого літа цей самий дитина повернувся з риболовлі. Від нього тхнуло тванню і… пивом.
Ми з дружиною запитали:
— Де риба?
Він дурнувато хихикнув і сказав, що не клювало.
Ну що ж… хоч митися тепер сам буде.


