«Чому твоєму синові квартира є, а моїй доньці нічого?» — не стрималася я, коли чоловік витратив величезні гроші на житло для Назара і відмовився допомогти Інесі

«Або купуєш квартиру і моїй доньці, або я подаю на розлучення!» — крикнула я чоловікові після того, як він без вагань забезпечив житлом свого сина, а Інесу залишив ні з чим після 15 років шлюбу

Я сказала йому це прямо в обличчя.

— Або ми розлучаємося, або ти купуєш квартиру і моїй доньці також!

У кімнаті запала тиша. Михайло подивився на мене так, ніби почув щось абсолютно неймовірне.

Здавалося б, у мене є все для щастя. Ми з чоловіком у шлюбі вже 15 років, живемо в достатку, маємо просторий будинок під Львовом. Але всередині мене все кипіло.

У нас із Михайлом не спільні діти. У мене донька Інеса, їй 19 років. У нього син Назар — 25.

Коли я вийшла заміж за Михайла, Інесі було лише п’ять. Він тоді прийняв її як рідну. Вона називала його татом, а він справді про неї дбав. Так само, як і про свого сина від першого шлюбу — до його повноліття повністю забезпечував.

Я тоді не працювала. Пізніше, коли донька підросла, влаштувалася медсестрою на пів ставки.

Ми жили нормально. Навіть добре. Чоловік на річницю подарував мені машину — я почувалася впевненою і захищеною.

Але все змінилося, коли постало питання майбутнього дітей.

Я почала відкладати гроші для Інеси. Хотіла, щоб у неї був старт у житті.

І саме тоді дізналася новину, яка мене просто приголомшила.

Назар вирішив одружуватися — і одразу заявив, що хоче квартиру в центрі Львова.

І Михайло… просто погодився.

Він купив йому двокімнатну квартиру, зробив ремонт і продовжує допомагати.

Я не могла в це повірити.

— Ти серйозно? — питала я тоді. — Ти одному синові все, а моїй доньці що?

Він лише знизав плечима:

— Це мій син. Я зобов’язаний йому допомогти.

А Інеса? Вона що — чужа?

Я ж розумію: я на пів ставки медсестра, сама такої суми ніколи не назбираю. Але ж він може! У нього є можливості.

Найбільше мене розривало те, що він уже допомагав колишній дружині з житлом, тепер — синові. І виходить, що для моєї дитини нічого не лишається.

Я образилась і поїхала до мами.

— Чому одній дитині все, а іншій нічого? — повторювала я сама собі.

Михайло дзвонив.

— Їй 19, — говорив спокійно. — Це ще не той вік, коли треба думати про квартиру.

— Для тебе не той, а для мене — вже зараз! — відповідала я.

Подруга сказала мені прямо:

— Він не зобов’язаний купувати квартиру твоїй доньці.

Але я так не вважаю.

Він виховував Інесу з п’яти років. Він називав її своєю донькою. То як тепер можна робити вигляд, що це неважливо?

Я все частіше думаю про розлучення.

Бо найбільше мене лякає навіть не квартира.

А те, що я бачу чітко: для нього завжди буде «його син» і «чужа донька».

І якщо зараз це не зміниться — далі буде тільки гірше.

А я не знаю, чи готова все життя мовчати і ковтати цю несправедливість.