«Ти серйозно продаєш мою коляску?!» — «а що такого? ти ж сама сказала: “користуйся скільки треба”» — після цих слів я зрозуміла, що подруга роками заробляла на довірі знайомих
Я була максимально вражена коли перечитала оголошення: «Коляска, в хорошому стані , ціна — 20 тисяч». На фото була моя коляска , якиу я берегла як зіницю ока й позичила давній подрузі всього на два дні — «для гарних фото».
Я набрала її номер миттєво, серце калатало десь у горлі.
— Привіт, — голос у слухавці був бадьорий, без найменшого збентеження. — Ти вже бачила, так? Слухай, ну чого речам просто стояти? Ти ж другу дитину не плануєш, я знаю. Коляска припадає пилом, місце займає. А так — будуть гроші. Я вирішила чесно: 70% мені за організацію продажу, 30% — тобі за «оренду» речі. Я ж ідею подала, це теж робота!
Я навіть не знайшлася, що відповісти. Просто скинула виклик.
Та коляска коштувала в рази дорожче. Я купила її майже на останні гроші, поки чоловік був у рейсі. Для мене вона стала символом того, що я можу дати своїй дитині найкраще, навіть коли все тримається на одних нервах.
За годину я вже стояла біля її під’їзду. У сумці — оригінал чека з магазину.
Вона відчинила двері в домашньому халаті, навіть не приховуючи роздратування.
— Ти прийшла скандалити? Заспокойся, покупець уже їде. Я тобі перекину твою частку, як тільки гроші зайдуть. Це бізнес, вчися бути гнучкою.
— Віддай коляску, — сказала я, ледве стримуючи тремтіння в руках. — Просто зараз.
Вона розсміялася й пропустила мене в коридор, де коляска вже стояла з цінниками й бірками.
— Ти сама мені її дала, — вона підійшла ближче. — У переписці чітко було написано: «забирай, користуйся, скільки треба». Юридично це виглядає як передача права користування. А те, що ти зараз увірвалася до мене додому, — це вже зовсім інша історія.
Я остовпіла. У месенджері справді була така фраза, кинута колись по-дружньому, без задньої думки.
І тут із кімнати вийшов її чоловік, який уже більше року перебивався випадковими підробітками. У руках він тримав мій дорогий стерилізатор для пляшечок, який я теж свого часу «дала на кілька днів».
— О, а ось і власниця, — усміхнувся він, ставлячи прилад на підлогу. — Ми якраз думали, куди його прилаштувати. На брендові речі зараз шалений попит. Не проти, якщо і його виставимо?
І тут мене наче холодною водою облило.
Це була не випадковість. Вони системно «монетизували» довіру знайомих.
Я повільно дістала телефон і ввімкнула диктофон.
— Продавайте, — сказала я спокійно, дивлячись їм просто в очі. — Тільки є один нюанс: і коляска, і стерилізатор оформлені як гуманітарна допомога через фонд моєї сестри, яка зараз служить. І в неї, на відміну від мене, не буде часу на «гнучкі переговори».
Обличчя подруги змінилося миттєво.
У нашому колі це звучало майже як вирок. Вона знала мою сестру — людину з дуже жорстким характером, яка не буде довго сперечатися чи писати заяви.
— Ти брешеш, — ковтнула вона, стискаючи пояс халата так, що пальці побіліли.
— Перевір, — я кивнула на коляску. — Сестра при оформленні вносила серійні номери в базу волонтерських поставок, щоб не було проблем на блокпостах. Якщо ви продаєте ці речі — це вже не «цивільна суперечка». Це перепродаж гуманітарки.
Вона зблідла.
Її чоловік затих зі стерилізатором у руках, ніби не розуміючи, куди його тепер подіти.
У передпокої стало важко дихати.
І найгірше було те, що я майже не брехала. Сестра справді допомагала мені купувати багато речей через свій волонтерський фонд, бо так у ті часи було простіше з доставкою й перевірками.
— Забирай, — нарешті видихнула подруга, відвертаючись. — Забирай свій мотлох і йди. Нам проблеми не потрібні.
Я мовчки схопила коляску й стерилізатор.
Уже в таксі почула, як за дверима їхньої квартири почався гучний скандал.
Наступного ранку мені прийшло повідомлення з незнайомого номера:
«Твій чоловік у рейсі, він навіть не дізнається, що ти тут влаштувала. Вважай, що втратила подругу, яка знала про тебе все».
Я заблокувала номер.
Ціна їхньої «дружби» виявилася рівною вартості вживаної коляски.
І, чесно кажучи, я була тільки рада, що цей «товар» для них зрештою виявився неліквідним.


