Коли ти бачиш, що якась людина буквально кладе перед тобою поклони, висловлює захоплення та надмірну прихильність — її остерігайся !
Часто, довіряючи людям ми можемо обпікатися і розчаровуватися. Розуміти , що помилились, що даремно довірились. Але, як нам дізнатися, кому можна довіряти, а кому ні? Як навчитися розбиратися в людях?
Якось, учень запитав у старого монаха: «Як я можу навчитися розбиратися в людях, як мені зрозуміти кому я можу довіряти, а кому ні, хто мені друг, а хто ворог ?»
– Для початку я скажу, кого ти маєш побоюватися, — відповів монах.
— Найбільше побоюйся тих людей, які найдобріші на вигляд! Коли ти бачиш, що якась людина буквально кладе перед тобою поклони, висловлює захоплення та надмірну прихильність — її остерігайся !
— Як так може бути ? — здивовано запитав учень. — Поясніть мені це !
— Бо ця людина найпершою тебе і зрадить, – зітхнув монах .
— Але ж чому? Кому ж тоді я можу довіряти? – запитав схвильовано учень .
— А довіряти варто тим людям, які завжди говорять тобі правду , якою б вона не була . Хто щирий та простий з собою, хто не хоче здатися кращим. Ось ці люди завжди підтримають тебе та прийдуть на допомогу!
А вкінці старий монах додав: «Істинне смирення завжди непомітне, тому його важко знайти, але, коли знайдеш його — воно тебе ніколи не зрадить». Джерело
Вам також може сподобатись
— Олено, у нас двоє своїх дітей! Ти справді хочеш привести сюди ще двох? — обурився чоловік. — Сергію, вони не «ще двоє». Це мої племінники, і сьогодні їм просто нікуди більше йти…
«Як будемо живі…» — фраза, яку я колись терпіти не могла. Мене буквально дратувало, коли бабуся вимовляла її перед кожним планом, навіть найменшим і найпростішим. Мені здавалося, що це якась дивна звичка людей, які постійно чекають біди. У дитинстві я не розуміла, чому дорослі живуть так, ніби завтра світ може закінчитися.— Як будемо живі, посадимо квіти. — Як будемо живі, на той рік качок не братимемо, а курчат візьмемо.
