Історія жінки, яка постійно на собі економила і ніяк не могла полюбити себе
Я все життя на собі економлю і не зважаю на свої потреби чи бажання. Я краще піду пішки в зливу, ніж замовлю таксі. Якщо не встигну щось зробити, то краще не посплю, але зроблю. Краще куплю чергові кросівки дочці , ніж піду на манікюр. І цей список можна продовжувати ще довго. Якщо чесно, то я вже й не пам′ятаю коли я щось робила для себе.
Я завжди так жила , це просто якась моя дуже погана звичка чи риса характеру. Це була не жертовність, ні , це просто якась така думка, що мені й так нормально, я можу обійтись.
І я б так жила і далі, якби не одне “але”, яке заважало мені жити : раз на рік , а інколи і декілька разів в мене траплявся зрив і я закатувала скандал. Бо де мої потреби, бажання , манікюр і нові кросівки? Чому я постійно мушу економити , коли інші собі все це дозволяють ? Чому я маю відкладати себе, свій час і енергію на другий план?
І от такий скандал я можу закатати чоловікові, а інколи навіть самій собі.
Нещодавно, після такого скандалу, я вирішила щось змінити і піти з понеділка на шопінг. А поки що треба закривати кредит, оплатити дитині гуртки, віднести в ремонт мікрохвильовку. Тому поки зайві витрати не на часі. На цьому все бажання і закінчилось.
Читайте також:Історія про найціннішу річ у нашому житті
Коротше кажучи, я не вмію любити себе. Не знаю і не розумію як це. Але, кажуть, що це обов’язково потрібно робити. Але от як саме?
І тут я вичитала інформацію, як саме починати таким динозаврам, як я. Таким, які завжди боялися цього, щоб не стати жорстокими егоїстами.
Отже, рецепт такий: ви маєте робити собі те, що робите для своїх близьких людей. Тобто, це може бути приготування смачної їжі для себе чи просто сон до обіду у вихідний день.
І ви знаєте, мені поки що дуже подобається. Незвично, але дуже кайфово. А отой голос, який постійно зсередини говорив мені, що я егоїстка і як мені не соромно, заткнула кляпом з байдужості і цитатами з розумних книг.
Тепер я можу піти до косметолога чи купити собі нові джинси , без почуття провини за витрати з бюджету . Інколи ще бувають такі періоди. Але я вчуся, ще трошки. Джерело
Вам також може сподобатись
Ми з чоловіком вирішили віддати свої накопичення донці, тому що син нам ніколи не допомагав
— «Тітко, ви ж удома цілий день… невже так важко хоч раз зварити щось нормальне?» — «Удома, кажеш? То, може, поміняймося місцями, Олено: ти візьмеш на себе мій “відпочинок”, а я піду поживу твоїм “важким” життям…» Світлана Василівна сиділа біля вузького кухонного столу, застеленого старою лляною скатертиною, яку ще колись вишивала її мати довгими зимовими вечорами, коли електрику вимикали ледь не щотижня, а тепло в хаті трималося не батареями, а людською присутністю.
