Історія жінки, яка постійно на собі економила і ніяк не могла полюбити себе
Я все життя на собі економлю і не зважаю на свої потреби чи бажання. Я краще піду пішки в зливу, ніж замовлю таксі. Якщо не встигну щось зробити, то краще не посплю, але зроблю. Краще куплю чергові кросівки дочці , ніж піду на манікюр. І цей список можна продовжувати ще довго. Якщо чесно, то я вже й не пам′ятаю коли я щось робила для себе.
Я завжди так жила , це просто якась моя дуже погана звичка чи риса характеру. Це була не жертовність, ні , це просто якась така думка, що мені й так нормально, я можу обійтись.
І я б так жила і далі, якби не одне “але”, яке заважало мені жити : раз на рік , а інколи і декілька разів в мене траплявся зрив і я закатувала скандал. Бо де мої потреби, бажання , манікюр і нові кросівки? Чому я постійно мушу економити , коли інші собі все це дозволяють ? Чому я маю відкладати себе, свій час і енергію на другий план?
І от такий скандал я можу закатати чоловікові, а інколи навіть самій собі.
Нещодавно, після такого скандалу, я вирішила щось змінити і піти з понеділка на шопінг. А поки що треба закривати кредит, оплатити дитині гуртки, віднести в ремонт мікрохвильовку. Тому поки зайві витрати не на часі. На цьому все бажання і закінчилось.
Читайте також:Історія про найціннішу річ у нашому житті
Коротше кажучи, я не вмію любити себе. Не знаю і не розумію як це. Але, кажуть, що це обов’язково потрібно робити. Але от як саме?
І тут я вичитала інформацію, як саме починати таким динозаврам, як я. Таким, які завжди боялися цього, щоб не стати жорстокими егоїстами.
Отже, рецепт такий: ви маєте робити собі те, що робите для своїх близьких людей. Тобто, це може бути приготування смачної їжі для себе чи просто сон до обіду у вихідний день.
І ви знаєте, мені поки що дуже подобається. Незвично, але дуже кайфово. А отой голос, який постійно зсередини говорив мені, що я егоїстка і як мені не соромно, заткнула кляпом з байдужості і цитатами з розумних книг.
Тепер я можу піти до косметолога чи купити собі нові джинси , без почуття провини за витрати з бюджету . Інколи ще бувають такі періоди. Але я вчуся, ще трошки. Джерело
Вам також може сподобатись
Я приїхала до Італії з однією валізою і серцем, повним надії. Мені здавалося, що це буде новий початок, шанс вирватися з бідності і довести собі, що я можу більше. Я обіцяла мамі, що скоро повернуся з грошима і новим життям. Але я навіть не уявляла, що найбільше випробування чекатиме не в роботі, а в мені самій. Перший дім, де я працювала, був великий і холодний. Мармурова підлога блищала, але на душі було порожньо. Господиня майже не розмовляла зі мною, лише кидала короткі накази. Я мовчки кивала і витирала пил, ніби стирала власну гідність. Щоранку я вставала ще до світанку. Готувала каву, чистила кухню, прала і прасувала чужий одяг. Усе було ідеально, але ніхто не казав «дякую». І це різало сильніше, ніж будь-яка втома. Вони залишали брудний посуд прямо на столі. Кидали одяг де попало, ніби я невидима. Я збирала все це мовчки, але всередині закипала. «Невже їм важко прибрати за собою?» — думала я щодня. Увечері я поверталася в маленьку орендовану кімнату. Там пахло вогкістю і чужими історіями. Я скидала взуття і починала говорити сама з собою. Бо мовчати вже не могла.
Історія про те, як жінки самі несвідомо підтримують алкоголізм свого чоловіка
