Історія жінки, яка постійно на собі економила і ніяк не могла полюбити себе
Я все життя на собі економлю і не зважаю на свої потреби чи бажання. Я краще піду пішки в зливу, ніж замовлю таксі. Якщо не встигну щось зробити, то краще не посплю, але зроблю. Краще куплю чергові кросівки дочці , ніж піду на манікюр. І цей список можна продовжувати ще довго. Якщо чесно, то я вже й не пам′ятаю коли я щось робила для себе.
Я завжди так жила , це просто якась моя дуже погана звичка чи риса характеру. Це була не жертовність, ні , це просто якась така думка, що мені й так нормально, я можу обійтись.
І я б так жила і далі, якби не одне “але”, яке заважало мені жити : раз на рік , а інколи і декілька разів в мене траплявся зрив і я закатувала скандал. Бо де мої потреби, бажання , манікюр і нові кросівки? Чому я постійно мушу економити , коли інші собі все це дозволяють ? Чому я маю відкладати себе, свій час і енергію на другий план?
І от такий скандал я можу закатати чоловікові, а інколи навіть самій собі.
Нещодавно, після такого скандалу, я вирішила щось змінити і піти з понеділка на шопінг. А поки що треба закривати кредит, оплатити дитині гуртки, віднести в ремонт мікрохвильовку. Тому поки зайві витрати не на часі. На цьому все бажання і закінчилось.
Читайте також:Історія про найціннішу річ у нашому житті
Коротше кажучи, я не вмію любити себе. Не знаю і не розумію як це. Але, кажуть, що це обов’язково потрібно робити. Але от як саме?
І тут я вичитала інформацію, як саме починати таким динозаврам, як я. Таким, які завжди боялися цього, щоб не стати жорстокими егоїстами.
Отже, рецепт такий: ви маєте робити собі те, що робите для своїх близьких людей. Тобто, це може бути приготування смачної їжі для себе чи просто сон до обіду у вихідний день.
І ви знаєте, мені поки що дуже подобається. Незвично, але дуже кайфово. А отой голос, який постійно зсередини говорив мені, що я егоїстка і як мені не соромно, заткнула кляпом з байдужості і цитатами з розумних книг.
Тепер я можу піти до косметолога чи купити собі нові джинси , без почуття провини за витрати з бюджету . Інколи ще бувають такі періоди. Але я вчуся, ще трошки. Джерело
Вам також може сподобатись
— У п’ятдесят два життя не починають заново. У п’ятдесят два терплять. Саме це їй сказала подруга того вечора, коли вона дізналася про зраду чоловіка. Сказала майже пошепки, ніби озвучувала головне правило для жінок її віку. Не руйнувати сім’ю. Не влаштовувати драму. Не смішити людей спробами “почати спочатку”. Вони прожили разом тридцять років. Тридцять років ранкової кави, спільних свят, кредитів, ремонтів і дитячих температур серед ночі. Вона знала, як він любить чай, де в нього болить спина і чому він мовчить, коли злиться. Їхнє життя давно стало схожим на старий будинок — трохи потертий, але такий звичний, що здавався вічним.
— “Скажи мені чесно… невже одна каблучка могла повернути тобі ціле життя?” — “Не каблучка… Пам’ять. Та сама пам’ять, яку я ховав роками, щоб не зізнаватися собі: я так і не перестав чекати жінку, яку колись втратив не серцем, а обставинами…”
