Звісно, я не дуже хотіла брати чужу дитину на свою відповідальність . Але тут підключилася моя Ганнуся і теж просила, щоб Макс поїхав з нами. Проте, те що сталося в останній день відпочинку, я не могла собі навіть уявити
Проте, я довший час, не могла навіть Максимка хлопчиком назвати. Він був ніби янгол. Якийсь неземний. Пронизливі темно-сірі оченята ніби сканували тебе з голови до п′яточок. А біляве розпатлане волосся мало вигляд кульбабки.
Після цього ми з донечкою часто допомагали Максимкові, запрошували його до нас на вечерю , оскільки його мама не мала часу готувати дитині їсти, вона завжди була зайнята своїми кавалерами.
Тут, Рита знову намалювалася, просила, аби я взяла Максимка на відпочинок. У неї закрутився черговий роман, тож хлопчина як завжди заважав.
Звісно, я не дуже хотіла брати чужу дитину на свою відповідальність . І до того ж, я дуже чекала цієї відпустки, щоб поїхати з донечкою на відпочинок. Але тут підключилася моя Ганнуся і теж просила, щоб Макс поїхав з нами. І що, скажіть, мені лишалося робити?
Як ви зрозуміли, на відпочинок ми поїхали всі троє: я, моя Ганнуся та Максим. На п’ятий день відпочинку я була щаслива, що діти так одне з одним ладнають.
Проте, те що сталося в останній день відпочинку, я не могла собі навіть уявити. Максим присів був біля мене на березі моря й спокійно сказав: «Тільки не перебивайте мене, будь ласка!»І почав говорити.
Я навіть коли згадую це, мені одразу стає ніяково.
От ви коли-небудь чули освідчення від дванадцятирічного хлопця? Ось і зі мною таке трапилося вперше. Коли все те вислухала, мені просто відібрало мову. Я була розгублена, бо не розуміла, як таке може говорити дитина. Я щось почала йому говорити про те, що йому ще рано про таке думати і що я – тьотя, а він – дитинка. І ще багато чого говорила, проте зараз навіть не згадаю.
Вислухавши все і серйозно глянувшимені в очі, Максимко сказав:
«Зачекайте на мене. Я ще зроблю вас щасливою. Он скільки біля вас чоловіків в’ється, а ви всіх відшиваєте. Вони не варті вас». Від цих слів із вуст дитини я неабияк закипіла: «Ага, коли тобі буде двадцять, мені вже мине сорок!»
Потім він встав і сказав такі слова: «Я всеодно знайду спосіб назавжди лишитися у вашому житті» – нахилився і цьомнув мене в щоку.
То був перший та останній поцілунок.
Після повернення з моря, вони переїхали до останнього чоловіка Рити і я не бачила Максима десь років п’ятнадцять .
А потім , моя донька прибігла і каже, що заміж виходить. За Максимка. І вже подарували мені онучка. Ось так от, все ж таки Максим дотримав свого слова. Джерело
Вам також може сподобатись
Вони сказали мені “вітаємо”, а я раптом відчула порожнечу. У великій залі лунали оплески, хтось тиснув мені руку, хтось посміхався. Я стояла з дипломом у руках і не могла зрозуміти, чому мені хочеться плакати. Саме в той момент я вперше відчула, що щось у моєму житті пішло не так. Я завжди знала, чого хочу. Кар’єра, успіх, стабільність — це були мої орієнтири. Я будувала своє життя, як чіткий план без помилок. І мені здавалося, що я все роблю правильно. “Ти ще встигнеш пожити,” — казала мені мама. Я лише сміялася у відповідь. “Спочатку потрібно досягти чогось,” — відповідала я впевнено. Роки летіли швидко. Один проєкт змінював інший, одна посада — наступну. Я звикла до нічних дзвінків, дедлайнів і кави замість сну. І це стало моєю нормою.
08.04.2026
— Забирайся з мого дому! І щоб я більше не чув від тебе жодного слова! Степан грюкнув долонею по столу, і чашка біля Олени підскочила. З дитячої кімнати відразу долинув плач Максима. Дмитро саме збирався роззутися в передпокої, але так і залишився стояти з курткою в руках. — Я більше так не можу, — сказала Олена. Голос у неї був тихий, майже безбарвний. Вона, мабуть, сама не очікувала, що вимовить це вголос, бо після останнього слова швидко відвела погляд. Степан кілька секунд просто дивився на неї, наче намагався зрозуміти, чи справді почув те, що почув. — Не можеш чого? — Так жити. — А як ти живеш?
15.08.2026