Наша душа теж має одяг
Коли я чую фразу : «Зніми корону!», – мені відразу згадується ця історія . Історія, про дівчинку, яка прийшла у садок у святковій рожевій сукні.
Ця сукня була дуже красивою, а дівчинка в ній ніби принцеса. І от , коли ми лягали спати на свої розкладачки – ліжечок у нас не було тоді, – Оля лягла спати прямо в цьому рожевому платті. Вихователька якось не помітила цього , інакше точно не дозволила б.
Звісно, я розуміла, чому вона так зробила. Я б теж не захотіла знімати таке красиве та пишне плаття. Тоді нам було десь по чотири роки.
Але, потім, коли ми вийшли на прогулянку, одна дівчинка взяла і навмисно штовхнула Олю прямо в болото. І все. Платтячко вже було брудним і зовсім не рожевим. А Оля вже не була щаслива, як зранку, а гірко плакала від болю і образи.
А ця зла дівчинка ще й додала: «Домріялась, спустись на землю!». Вона була дочкою виховательки. І часто била та обзивала інших дітей.
Тому, зараз, коли я вже доросла і чую, що хтось нападає на іншого, звинувачуючи в гордині і каже: «Зніми корону! Розмріялася!», – я одразу згадую історію з дитячого садочка. І знаєте, в гордині завжди звинувачують ті, ким керує страшна заздрість. Чорна заздрість, яка змушує псувати чуже рожеве плаття. І штовхати в бруд «мрійницю» просто за те, що вона одягла рожеве платтячко. І посміла радіти йому.
І знаєте, зараз, коли ми вже всі дорослі, я зрозуміла одну річ. Що з роками все те ж саме: одні ходять – в рожевому, а інші – в чорному. Адже, душа теж має одяг. Джерело
Вам також може сподобатись
Після таких розмов Марині ставало гидко. Ніби це вона дріб’язкова. Ніби їй шкода грошей для племінника. Але шкода було не грошей. Шкода було себе — ту, яку знову поставили в кут і змусили мовчати.
У мене проявилися ще більші ревнощі, велике засудження і презирство до рідної матері.
