Наша душа теж має одяг
Коли я чую фразу : «Зніми корону!», – мені відразу згадується ця історія . Історія, про дівчинку, яка прийшла у садок у святковій рожевій сукні.
Ця сукня була дуже красивою, а дівчинка в ній ніби принцеса. І от , коли ми лягали спати на свої розкладачки – ліжечок у нас не було тоді, – Оля лягла спати прямо в цьому рожевому платті. Вихователька якось не помітила цього , інакше точно не дозволила б.
Звісно, я розуміла, чому вона так зробила. Я б теж не захотіла знімати таке красиве та пишне плаття. Тоді нам було десь по чотири роки.
Але, потім, коли ми вийшли на прогулянку, одна дівчинка взяла і навмисно штовхнула Олю прямо в болото. І все. Платтячко вже було брудним і зовсім не рожевим. А Оля вже не була щаслива, як зранку, а гірко плакала від болю і образи.
А ця зла дівчинка ще й додала: «Домріялась, спустись на землю!». Вона була дочкою виховательки. І часто била та обзивала інших дітей.
Тому, зараз, коли я вже доросла і чую, що хтось нападає на іншого, звинувачуючи в гордині і каже: «Зніми корону! Розмріялася!», – я одразу згадую історію з дитячого садочка. І знаєте, в гордині завжди звинувачують ті, ким керує страшна заздрість. Чорна заздрість, яка змушує псувати чуже рожеве плаття. І штовхати в бруд «мрійницю» просто за те, що вона одягла рожеве платтячко. І посміла радіти йому.
І знаєте, зараз, коли ми вже всі дорослі, я зрозуміла одну річ. Що з роками все те ж саме: одні ходять – в рожевому, а інші – в чорному. Адже, душа теж має одяг. Джерело
Вам також може сподобатись
— Ти згадав, що в тебе є донька, Андрію?.. — голос колишньої дружини був рівний, але в ньому чулося стільки пережитого болю, що він опустив очі. — Тільки скажи чесно: ти прийшов повернути дитину… чи заспокоїти власну совість? Ранок був холодний, прозорий, із тим особливим осіннім світлом, яке ніби робить місто гарнішим, але водночас безжально підкреслює все, що в житті давно втратило тепло. Андрій ішов вулицею повільно, хоч звик крокувати швидко, рішуче, так, як ходять люди, які роками вчилися не сумніватися у власних рішеннях. Колись йому здавалося, що сила чоловіка саме в цьому: не озиратися, не жаліти, не загрузати в тому, що вже позаду. У бізнесі це правило спрацювало безвідмовно.
Думала, що на старості буде кому і доглянути мене, і склянку води подати, а на ділі от вона — вдячність
