Ангел-охоронець
Вона ледве йшла, не помічаючи нікого навкруги, повністю занурившись у свої думки…
Втисячне прокручувала в голові, немов плівку, останні події, які сталися з нею, з вигляду вже дорослою, а в душі, як виявилося, ще маленькою, недосвідченою дівчинкою. Чи могла б Олеся подумати, що такий кінець свята її жде, свята, якого так довго чекала, не задля розваги чи ще чогось, а задля того, щоб побачити його, торкнутися до гарячих вуст, відчути, як він бере її долоню у свою і міцно стискає, немов боячись, що вона вислизне… Задля того, щоб подивитися йому в очі та в одному погляді прочитати думки, аби затріпотіло все тіло від одного дотику… Як у жахливому сні, згадувала його голос, його останні слова: «В мене є інша»…
Осінній вечір приховував сльози на її очах. Ні, це плакала не вона, Олеся, це просто її серце вкрилося великими, мов із горошину, краплинами, яким уже не залишалося місця всередині… Воно страшенно калатало, немов хотіло вирватися на волю і не завдавати своїй власниці страждань.
Читайте також Так, я погана мама!
Засмучена дівчина вже котру годину йшла маленькими кроками, не задумуючись куди… Просто десь подалі від усіх, щоб побути наодинці із собою, зі своїми думками, щоб вгамувати свій біль, спустошеність, порожнечу. Щоб завтра всі побачили її з посмішкою на обличчі та не залишилося жодного сліду від сліз. Великі грізні сині хмари вкрили небо, далеко за містом чувся гуркіт грому, час від часу, немов мечем, небо розсікала блискавка. Листя, обрамлене в золото, кружляв вітер у дивному танці…
Ось кілька крапель впало на блакитне плаття Олесі… Ось ще одна і ще… Небо сипало все більше горошин, немов хотіло приховати сльози цієї тендітної дівчини. Ніби з повітря, перед Олесею виринула фігура хлопця років 25. Він пильно подивився в її засмучені очі і промовив: «Ти вся промокла і замерзла, ходімо зігріємося чашкою гарячого чаю» – і взяв її за руку.
Вона ще не знала тоді, що це – її ангел-охоронець, який більше не дозволить, щоби плакала її душа…